Жерміналь – весняний місяць пробудження

                                                                                              «Во мраке уголь добывая,

Они на каторге. Но им

Вся жизнь обязана земная

Дыханьем пламенным своим…»
                                              Эжен Потье

        «Червоні сходи», «Голодні», «Під землею», «Удар кайла», «Зерно проростає», «Все змести», «Подих майбутнього»…  Більше двох десятків заголовків перебрав автор для свого нового роману про життя шахтарів, про боротьбу труда і капіталу. І, нарешті, зупинився на назві 7-го місяця республіканського календаря – жерміналі – місяці весняного пробудження природи. Символічно ж назва означає «сходи» великої революційної боротьби пролетаріату, яка неодмінно здійсниться.

            Нотатки до нового роману склали 2 томи (4000 сторінок). Тут він описав свої відвідини шахтарських сімей, їхнє життя, роботу, враження від мітингів соціалістів, із наукової літератури виписав усі хвороби вуглекопів, склав словник технічних термінів та інструментів шахтарів. А для більшої достовірності і правдивості описів сам одягнув шахтарську форму, взяв лампу і спустився на 675 метрів у шахту. Моторошна процедура спуску, дихання жарким удушливим повітрям, численні протяги, масивні породи, з яких стікає вода, вузенькі проходи – все це було дуже складно для вже немолодого, гладкого чоловіка, який не звик до таких фізичних навантажень. Не дивно, чому шахтарі страйкують, бо така надлюдська праця не оплачується достойно.

            Образ шахти у романі символічний. Так само, як і паризький ринок у «Череві Парижа», як і потяг у «Людині-звір» і т.д. Шахта – дикий, неситий звір, потвора, яка вимагає постійних людських жертв. Вона «роззявляла свою хтиву пащеку», ковтала партію людського тіла, «живий вантаж» легко і вільно, дихала щоразу важче і глибше, ніби «насилу перетравлюючи людську плоть, що її поглинула». Каторжна праця у надрах землі, голодні будні шахтарського селища, п’яні бійки, брудна тваринна любов, солідарність робочих, їхня ненависть до експлуататорів, жорстокість мало кого залишить байдужим. Хоча дітям, які вивчають цей роман у школі, я вважаю, зарано давати читати такі твори. Для сприйняття книги треба бути свідомим, вміти аналізувати, сприймати життя без прикрас.

            «Хліба! Хліба! Хліба!» – вимагали страйкуючі, ці схвильовані обличчя, блискучі очі, роззявлені роти – ціле стовпище голодних чоловіків, жінок і дітей, що готові були кинутися вперед і видерти з чужих рук пограбоване добро. Натовп, велике значення якому приділив Золя, руйнує шахти, накидається на панів і їхніх дочок, знущається над ними, вбиває солдатів. Стихійна сила, потік варварського нашестя, яке очолив ватажок Етьєн Лантьє, – небезпечна, фанатична. Цей герой усвідомлює і утверджує ідею Карла Маркса: «Капітал – результат пограбування, праця має право і повинна відвоювати вкрадене у неї добро». Етьєн – теж з народу, такий же бідняк, як інші. Його нерозуміння соціалістичних теорій і теорій Дарвіна, але потяг до знань і палкі промови пустили коріння серед народу, яке він «завів», зробив жорстокою нищівною силою. Він не зміг оволодіти натовпом і опинився сам у його руках. Представники різних партій: лівий соціаліст Плюшар, реформіст Раснер, анархіст Суварін – зображені у романі іронічно. Це можна пояснити тим, що автор закликав не до революції, а до співчуття. Тому картина зображена повною, з усіма жахами, щоб люди стали справедливими. Задумом письменника було попередити людей про катастрофу, яка неодмінно станеться, якщо вони не зрозуміють його роману.

         Світ змінить не така стихія, а сила усвідомленої, організованої боротьби, і це Етьєн розумів. Його революція зазнала поразки. Покращення праці для робітників у романі не настало. Шахтарі вийшли нескінченним потоком, мов крига на річці після льодоколу, - то йшло переможене військо з похиленими до землі головами, але з затамованим гнівом у грудях, з однією лютою думкою: кинутися в бій і помститися за все. Тобто революція повториться у XX столітті. Еміль Золя, як завжди, вміє передбачити майбутнє і висунути найбільш актуальні питання суспільства.

            Натуралістично зображене життя, здеморалізоване, злочинне, розпусне, яке, як і у «Пастці», поставлене у жахливі умови життя. Але якщо у «Пастці» ворогом є шинок, то у романі «Жерміналь» – капіталістична монополія, компанія, яка пригнічує трударів непосильною працею за безцінь. «Похмуре обличчя землекопа, загартоване роботою, відобразило відчай, великі сльози виступили на очах, падаючи гарячими краплями», – ці слова про старого шахтаря Мае викликають жаль. На його дітях позначилися всі ознаки виродження: надто малий зріст, анемія та смутна якась потворність через вічні злидні. Як вдало помітив А. Пузиков, цей роман – величезна фреска, на якій художньо відтворені обличчя, пози, рухи шахтарів.

            Весняний пейзаж у кінці роману із символічним підтекстом, який перегукується із назвою твору. Наступає весна, і з її родючих надр пробивається нове життя. «Ростуть з-під землі люди, чорні лави месників проростають поволі, спіють у борознах для жнив майбутнього віку. Проростуть і потужно розірвуть пута землі», – суспільна свідомість відновлюється, проростає паростками майбутньої революції. Поразка шахтарів не остаточна – вони обов’язково піднімуться, піднімуться так, як наступає весна після тривалої похмурої зими.