Початківці, які хочуть майстерно володіти словом
і роблять якісь кроки для досягнення своєї мрії, часто стикаються з критикою.
Вона може стосуватися неправильно вимовленого слова і мати вигляд тактовного
зауваження, а може і через таку незначну провину перерости в агресивну і
нищівну. Якщо людина-початківець має гарний імунітет до критики, то спроби з
боку агресорів пера підірвати її репутацію для неї не страшні. Вона обов’язково
вистоїть у цю зливу і вітер, а після невдалої погоди прокинеться, наче гриби після
дощу чи квіти після роси. А якщо злива і град критиків її побили, то до
свого літературного цвітіння людина не
доживає.
Я
часто зіштовхуюся з цією проблемою і мушу визнати, що після таких шквалів
виявляюся зовсім нездатною до існування. Рецепт того, як же достойно сприймати
критику, я вичитала в Еміля Золя. Розвиток сучасної молоді був йому небайдужий,
він постійно звертався до неї аби навчити, поділитись досвідом практика,
намагався направити її на шлях істини і справедливості. Я теж початківець, який хоче майстерно володіти словом і при цьому не боятися
критики.
Так
от, Еміль Золя радить працювати багато і регулярно. Ну-у, ці давно відомі істини
ми вже знаємо. Знаємо також те, що треба вміти чекати результату, працювати і
чекати, чекати довго… Звісно, все це дуже важливо, але якщо
додатково до них приймати одну пігулку, то можна виробити досконалий
«письменницький шлунок». Що ж це за пігулка? А це звичайна жива жаба! Бажано
щоранку перед тим, як сісти до роботи, ковтати найбільшу жабу. І так
повторювати щодня. З часом можна буде проковтувати найгірші статті критиків і
не відчувати нудоти.
30
років поспіль Еміль Золя перед роботою розкривав по 7 чи 8 газет і ковтав свою
жабу. Він так звик їх ковтати, що йому навіть ставало не по собі без щоденної
жаби. А найбільше непокоївся
через те, що якби у нього забрали його жабу, він би втратив спокій, мужність, увесь
би змарнів і загинув.
Так,
жаба сприяє травленню. Чим більше вона огидна, тим краще йде робота. Чим більше
сиплеться жаб з неба, тим з більшою старанністю він просиджував за
письменницьким столом і досягав геніальності. Жаба
також тонізує, укріплює, прояснює мозок. Врешті-решт для Золя єдиним
показником його вдалого існування є наявність жаб. У літературі смерть
починається тільки тоді, коли навколо творів письменника панує мовчанка і тиша.
Але
кому ж, як не письменнику, роблять критики зло? Собі! Мало того, що вони
роблять свою «жертву» відомою на увесь світ, розносячи її ім’я в усі кінці, так вони ганьблять себе. Задумаймося на мить про те, скільки
агресивних критиків нищили молоді таланти, які потім виросли в усіх на очах?
Наприклад, Бальзак
– творець «Людської комедії». Його принижували, але якщо б зараз його критики були живими, то мабуть,
знову б померли від приниження, від того, що помилились у своїх вердиктах. Золя
наголошує, що найвищий закон життя – боротьба, що ніхто вам нічим не
зобов’язаний; якщо ви сильні, то ви обов’язково виживете, а якщо зазнаєте
невдачі – не жалійтесь,
– значить, кращого ви не заслуговуєте. Жорстоко, але
справедливо.
Тому
не боятимусь і я одного ранку знайти у себе на столі величезну і огидну жабу.
Навпаки, я її чекатиму в надії на те, що вона принесе мені довгоочікуване
зцілення.
Немає коментарів:
Дописати коментар