Золя і Сезанн – дружба двох геніїв

        Мабуть, найвідомішою картиною Поля Сезанна є натюрморт з яблуками. Ця картина пов’язана з Емілем Золя – шкільним товаришем майбутнього імпресіоніста. Еміль був мрійником, тихим, неконтактним, меланхолійним бідняком, якого часто ображали. До того ж він був короткозорим, сором’язливим, а найсерйознішими обвинуваченням з боку однокласників було те, що Еміль не уродженець Екса, а парижанин з дивним акцентом і дефектом вимови. Лише Поль ставився великодушно і співчутливо до хлопця. І Еміль Золя на знак вдячності за таку прихильність приніс Сезаннові кошик яблук. Після такого символічного вчинку спалахнув яскравий вогник їхньої дружби, яка з кожним днем ставала міцнішою.

            Хлопці гарно вчилися, захоплювалися музикою, літературою, мріяли стати поетами. До їхньої теплої компанії приєднався ще Баптістен Байль, цілком розділяючи смаки Золя і Сезанна. Однокласники прозвали їх трьома нерозлучниками. 

            Пізніше, коли друзі не зможуть бути поруч, вони підтримуватимуть дружню атмосферу листуванням. Золя довелося покинути друзів через надзвичайну бідність і переїхати до Парижа. Найбільше за ним сумував Сезанн. Він відчував себе покинутим і самотнім, навчався вже без звичного запалу і старанності, жив лише мрією про канікули, коли до нього приїде товариш і знову весь світ стане кольоровим та радісним.
         «Я важкий, дурний і повільний»,  – писав він Емілеві в одному із своїх листів. А Золя присвячував Полеві найбільшу кількість своїх рядків, сповнених туги і радощів, надій і мрій; він хапався за Поля, наче потопаючий за дошку, котра виринає на поверхню.

            Золя терпів насмішки в Ексі, у коледжі Бурбонів, а в паризькому ліцеї Сен-Луї отримав нове прізвисько – марселець. У той тяжкий період йому дуже не вистачало Сезанна, друга, який втішить і зрозуміє. Листи виходили важкими і товстими, що на них доводилось наклеювати додаткові марки. Через багато років Золя згадає, що, не дивлячись на протилежності характерів, їх притягувала один до одного «таємна схожість неясних мук і спільних прагнень, пробудження вищої свідомості серед жорстокого натовпу огидних тупаків, які били їх».

            Найкращим спогадом для Золя залишалися довгі заміські прогулянки з полюванням, пригодами і, звісно, читанням з друзями найулюбленіших рядків з творів Мюссе, Гюго, Ламартіна… У той час він розумів, що його поклик – література, а іншим предметам приділяв мало уваги і знову став найгіршим учнем. Він здригався при вигляді будь-якого невинного трикутника і двічі не здав екзаменів на бакалавра.

            Золя і Сезанн благотворно впливали один на одного: роздуми Сезанна про живопис визначили смаки Золя в мистецтві, а Золя вплинув на становлення Сезанна як художника. У своїх листах Золя радив Сезаннові уникати комерційності в мистецтві, не зациклюватися на формі, а думати про високе мистецтво, про ідею, про втілення прекрасних мрій. Поради Золя диктувалися тільки дружбою і він постійно наголошував: якщо його балачки неприємні товаришеві, то нехай не бере їх близько до серця. 

           Золя вірив у Сезанна, а Сезанн –  у Золя, бо вони розуміли і відчували один одного усіма частинками душі, усім своїм єством. Вони повірили в те, що великі художники - творці, що кожен з них самостійно створює свій безмежний світ. Вони, самі того не знаючи, змалку були революціонерами. Ці революціонери довгий час «спілкувалися пошепки», а коли настав час говорити голосно, накликали на себе всесвітнє обурення. Та невже завжди треба підтакувати іншим або мовчати? Якщо й далі мовчати, то як можна ступити вперед і поставити крапку? І правий не той, хто кричить голосніше за всіх, а той, хто говорить тихо і мудро. 

            Дружнє листування продовжилося і після навчання. Усі думки та почування, творчі плани, пошуки роботи, враження від творчості художників та письменників товариші виливали на папір. Їхня переписка тривала понад 30 років! Поль Сезанн навіть познайомив Еміля з Габріель Олександриною – майбутньою дружиною письменника, і був свідком на весіллі.

            Під кінець життя дороги товаришів розійшлися. Обидва митці мали запальні характери, які дуже відрізнялися між собою, що й розірвало дружбу. Але, незважаючи на це, Золя і Сезанн всю молодість разом творчо зростали, а в зрілості збирали самобутні достиглі плоди своєї невтомної праці.