Популярність Золя у Росії

«У жахливі дні нужди і відчаю Росія повернула мені віру в себе, надавши трибуну і публіку, найосвіченішу, найбільш чуйну публіку. Завдяки ній я став у критиці тим, ким є зараз. Я не можу говорити про це без хвилювання і буду їй завжди вдячний», – пише Еміль Золя у передмові до своєї збірки «Експериментальний роман». Саме так, великий письменник спочатку став популярним не у Франції, а в Росії. Його твори друкували «Вітчизняні записки», «Правовий вісник», «Санкт-Петербурзький вісник», «Бібліотека дешева і загальнодоступна», «Біржові відомості», «Діло», «Російський вісник», «Іскра», «Спостерігач», «Вісник Європи». Останнє петербурзьке видання позиціонувало себе як видання «історії, політики і літератури» і виходило з 1866 до 1918 року. Редактор М. Стасюлевич зробив своє видання цікавим, впливовим і популярним завдяки своїм талантам і зв’язкам. 

Еміль Золя почав співпрацювати з «Вісником Європи» завдяки клопотанню І. Тургенєва, з яким він познайомився у будинку Флобера. Тургенєв опікувався Золя і Флобером, запрошував їх до співпраці з російськими журналами, інколи навіть сам виплачував гонорари з власних коштів, не чекаючи, доки вони надійдуть з Петербурга. Російський письменник непокоївся фінансовим становищем Золя і писав Стасюлевичу, що Золя працює з ранку і до вечора, живе дуже скромно і навіть бідно, ледве зводить кінці з кінцями, працює в багатьох провінційних газетах, але робота у «Віснику Європи» значно покращить стан письменника. Сам Золя був дуже вдячний російському другові за таку небайдужість, виконував свої завдання для журналу з ентузіазмом. 

Про Тургенєва він писав, що завдяки йому ми дізнаємося справжню історію Росії, знайомимося із суспільним життям і навіть пізнаємо душу країни: «Особисто я, читаючи твори Тургенєва, всякий раз відчуваю неповторний аромат російської культури і національної самобутності». Росія для Золя – країна, де взимку дуже холодно на вулицях і тепло в будинках. 

Завдяки Є. Семенову, Золя відвідав пушкінські святкування 1899 року. У листі до російської інтелігенції він високо оцінив Пушкіна: «Пушкін – батько сучасної російської літератури. Це універсальна людина, чудовий поет, глибокий та живий романіст, поборник свободи і прогресу». Звичайно, про творчість Пушкіна Золя дізнався від Тургенєва. 

У період з 1875 по 1880 він надрукував у «Віснику Європи» 64 «Паризьких листи», до яких входили нариси, оповідання, літературно-критичні кореспонденції, художня і театральна критика, романи «Провина абата Муре» і «Його високість Ежен Ругон». Золя писав про Бальзака, Гюго, Мюссе, Готьє, Флобера, і ці роботи потім увійшли до його відомих збірок «Романісти-натуралісти», «Експериментальний роман» і «Літературні документи». У своїх кореспонденціях формувалася його чітка позиція стосовно літератури та мистецтва. 

Дебютною стала стаття про Дюма-сина «Новий академік», у якій Золя вказав на серйозні проблеми мистецтва. Стасюлевич написав Тургенєву, що після цієї статті він переконався у тому, що Золя – найкращий художній критик останнього часу. 

Наприклад, у 40-му листі Золя критично оцінює романи Жюля Верна, називаючи їх фантастичною маячнею, не романами, а драматизацією науки. Найвідоміші його книги розходилися великим тиражем, їх можна побачити в руках дітей і в кожній сімейній бібліотеці, «втім, вони не мають ніякого значення в сучасному літературному русі. Абетки та требники продаються в такій же величезній кількості». Бачимо, що Золя дійсно вражав категоричністю і нещадністю у своїх судженнях, чим і викликав симпатію більшості. 

Золя щомісячно надсилав Стасюлевичу одну кореспонденцію, яка складалась із 24 сторінок. Кожна сторінка оплачувалась по 15 франків, тобто за місяць роботи французький письменник отримував 360 франків, що було досить непоганою сумою. Як тільки фінансове становище журналіста покращилося, він перестав працювати у «Віснику Європи».
«Паризькі листи» Золя високо оцінили російські газети «Новий час», «Російська газета», «Тиждень», називаючи його найкращим критиком. Пропозиції співпраці надходили від «Петербурзьких відомостей» та «Вітчизняних записок», але, за порадою Тургенєва, Золя відхиляє їх. Французький письменник цінував те, що зробив для нього Тургенєв, тому звик йому вірити і ніякої справи не починати без його поради у всьому, що стосувалося російської літератури і преси. 

Російська критика сприйняла романи Золя позитивно: рецензенти схвалили оригінальність його прийомів, художність, індивідуальність таланту, свіжість фарб, величину замислу тощо. Романи «Черево Парижа» і «Завоювання Плассана» друкувалися одночасно у шести виданнях, перекладалися, а також мали вплив на багатьох російських письменників. Рецензент «Санкт-Петербурзьких відомостей» назвав автора «Кар’єри Ругонів» цілком сформованим яскравим представником нового реалізму. Щоправда, перенасиченість деяких романів еротичними мотивами і фізіологічна теорія «експериментального роману» впливала на критиків негативно. Салтиков-Щедрін у своїх нарисах виступав проти роману «Нана», але, окрім цього моменту, він визнав літературну діяльність Золя дуже чудовою.

Росія пишається тим, що прийняла до себе Золя і кожного року в день його народження згадує великого критика, романіста, журналіста, який залишив помітний слід у російській культурі та пресі.